Драма "Phoenix"
Назва у прокаті - "Фенікс"
Німеччина, 2014 рік, Тривалість: 98 хвилин,
Бюджет: N/A Збори: $5,6 млн.
У ролях: Nina Hoss, Ronald Zehrfeld, Nina Kunzendorf, Michael Maertens
Режисер: Christian Petzold
"Меня хватило на 41 минуту.
Возможна, прекрасный фильм, но не то настроение -
меланхолия не в фаворе - тусклая и мрачна картина.
Может когда-нибудь мне и захочется его досмотреть, но, явно, не сегодня."
Возможна, прекрасный фильм, но не то настроение -
меланхолия не в фаворе - тусклая и мрачна картина.
Может когда-нибудь мне и захочется его досмотреть, но, явно, не сегодня."
"Не знаю как Вы, но я 3 раза выходил покурить и все равно дважды заснул. Повелся на хорошие комментарии. Очередной скучный, нудный фильм. Не теряйте времени. 0 из 10 баллов."
Із відгуки "високоінтелектуальних" глядачів.
Speak low, when you speak love
Говори тихіше, коли говориш про любов
пісня з фільму
Mich gibt es gar nich mehr
(Мене більше немає)
Фраза героїні після операції
У Берліні пластичний хірург творить чудеса і врода Неллі врятована. Правда, в результаті операції обличчя Неллі набуває дещо змінених рис. Лєне постійно розповідає подрузі про Палестину - вони поїдуть туди будувати Ізраїльську державу і зможуть повернення усі статки, які нацисти відібрали в Неллі та її сім'ї - вищезгадана поїздка є однією з умов такої можливості. Так як практично вся родина жінки була знищенна під час війни, то сумма спадку просто неймовірно велика. Тож залишилося тільки обрати дім у Хайфі чи Тель Авіві та зажити новим вільним життям.
Правда, Неллі не дуже горить бажанням їхати в Палестину, вона цілими днями мріє знайти свого чоловіка Йогана, на прізвисько Джонні, німецького музиканта. Власне, думка про їхню щасливу зустріч допомогла Неллі перейти усі жахи концтабору. Лєне категорично проти цього, запевняє подругу, що Джонні і здав її гестапо, і, взагалі, вона ненавидить німців і все німецьке, не може пробачити навіть йоти усього, що вони заподіяли її народу.
Але Неллі не слухається і таки знаходить Джонні у клубі "Фенікс". Він більше не крутий піаніст, він прибиральник і живе дуже бідно. Своєї дружини у прооперованому обличчі незнайомки він не впізнав, але був вражений схожістю. І пропонує Неллі, яка назвала йому себе як Естер і не сказала правди хто вона насправді, відсудити увесь спадок "загинулої" дружини, видавши "Естер" за Неллі.
Жінка хоче довідатися чи дійсно її чоловік винен у її арешті, а головне чи він її по-справжньому кохав і погоджується на весь цей фарс із удаванням самої себе.
Жінка хоче довідатися чи дійсно її чоловік винен у її арешті, а головне чи він її по-справжньому кохав і погоджується на весь цей фарс із удаванням самої себе.
***
Фільм німецького режисера Крістіана Петцольда став найуспішнішим німецьким фільмом за зборами у США за останні кілька років. Після шаленого успіху на батьківщині у 2014 році, американські кінотеатри закупили його у 2015 році і він забрав дуже непогану сумму як на іноземний фільм (американці не дуже люблять фільми, які треба "читати" на великому екрані)
Знята стрічка за французькою новелою "Le Retour des Cendres" ("Повернення останків") Губерта Монтельє (Hubert Monteilhet) 1961 року.
У коментарях, які я наводжу на початку реценції, прекрасно все! Як це фільм про післявоєнний Берлін, який, практично, являв собою лиш груду розвалин, бруд та розпач, може бути тьмяним і нудним? Він же ж має бути яскривим і веселим, правда? Ну з таким глядачами все зрозуміло. Тому якщо ви не любите фільми, в яких вам не розжовують кожен кадр і не подають жвавої картинки, так щоб не дай Бог, ви не задрімали, то пройдіть повз цю прекрасну стрічку і поспішіть на перегляд "Самийлючшійфільмь" чи щось подібне.
Але якщо ви любите картини, які розповідають свою історію одними лише поглядами персонажів, візуальним рядом, мовчанням та музикою, то дане творіння не варто пропускати.
Так, фільм неспішний, навіть доволі повільний. Видовищність тут практично відсутня. Вражає хіба відтворена епоха післявоєнної Німеччини 40х років - інтерєри, екстерєри, вбрання, машини, побут. У фільмі немає лишніх сцен та непотрібних кадрів, як говорять деякі глядачі, що явно потрапили не на свій сеанс. Кожна сцена несе в собі потрібно інформацію - не мало, не багато, достатньо, щоб порозмислити та зробити свої висновки.
1945 рік. Щойно завершилась найстрашніша війна 20 століття. Навіть ті, хто вижили після бомбардувань, таборів смерті, жаху і голоду не знають як правильно жити далі. Взагалі, як почати знову просто жити. І хіба можна цьому здивуватися?
Візуальний ряд у картині похмурий та гнітючий. Кольористика стримана та приглушена. Яскравий колір зявляться вже у другій половині, коли Неллі намагається стати тією жінкою, якою вона вже не думала, що зможе бути - любительницею яскравих суконь та червоної помади.
Берлін зруйновано, як і життя головної героїні. Неллі являє собою затревлену, знищену у середині істоту. Навіть її чоловік запевняє її, що ходить вона якось дивно і погляду у його дружини був інший. І взагалі він сумніваєтсья чи вся їхня афери вигорить, настільки "Естер" при певній подібності відрізняється від Неллі Ленц, розкішної артистки, заможної фрау довоєнного Берліну.
Весь фільм це такий собі довгий і складний шлах повернення до життя. "Фенікс" - це і назва клубу, в якому Неллі знаходить Джонні і усім відома історія воскресіння з попелу чарівного міфічного птаха. Як на мене зіграно це все Ніною Хос просто чудово. У стрічці є цікава деталь, - коли Неллі йде по вечірньому Берліну і раптом чує свист - хтось із американських солдатів просто приствиснув з якихось відомих йому причин - вона завмирає на місці із жахом на обличчі. І цей короткий епізод просто дивовижно і багатослівно розповідає, що пережила ця жінка, розповідає краще за будь-які прямі кадри із щоденного її життя в ув'язненні. Свист для неї це попереджувальний звук від наглядачів із Аушвіца, що завжди означав одне - щось не так!
Найбільше захотілося мені подивитися цей фільм через нескінченні коментарі щодо фіналу. От і я вам про нього згадую. Так, фінал це щось неймовірне. Вищий ступінь гри та драматичної розв'язки. Захоплююче.
Акторські роботи дуже достойні. Усі. Часом дорікають персонажу Роналда Зерфельда - як це можна не впізнати власну дружину - ані по голосу, ані по почерку, який вона йому демонструє. Мені здається, Джонні просто настільки повірив, чи дуже сильно хотів повірити, у загибель власної дружини, знаючи, що таке нациська розправа, що не міг і припустити протилежного. Крім того, те чим була Неллі на початку фільму взагалі мало було схоже на красиву жінку, якою була Неллі Ленц. До кінця фільму можна спостерігати за усіма змінами в ній. І ці метаморфози напродчуд сильні.
Лєне, її сувора подруга, у свою чергу несе в собі образ тотального непрощення. І, чесно кажучи, важко її не підтримати в цьому. Неллі, складається враження, взагалі не думає про образи, вона всіляко оправдовує Джонні, навіть коли подруга засипає її аргументами того, що він зрадник та ворог для неї. Ці дві лінії ненависті та надії, мізантропії та ще живої віри у людство ідуть по сюжету зовсім поруч. І чітко показано, що непрощення, навіть якщо воно здається абсолютно справедливим, може тільки руйнувати життя, відбирати останні сили так необхідні для "воскресіння з попелу".
Трейлер додавати не буду. Краще без зайвих попередніх кадрів насолодитися цим розумним та красивим фільмом.
Гарного перегляду.
Немає коментарів:
Дописати коментар